УДК 341, 341.9

DOI 10.37749/2308-9639-2025-12(276)-2

О. В. МАЛОВАЦЬКИЙ,

кандидат юридичних наук, докторант Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, начальник управління міжнародного та операційного права Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України

ORCID 0000-0002-6370-8028

КОДИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ  

(публічно правова та приватно-правова проблематика)

Метою цієї статті є дослідження напрямків кодифікації норм міжнародного права, які регулюють міжнародно-правову відповідальність, що проводиться у межах Організації Об’єднаних Націй. Завдання цієї статті полягає у визначенні основних напрямків кодифікації, стану кодифікації, результатів кодифікації, а також визначення закономірностей щодо кодифікації норм про відповідальність у міжнародному праві та спроба визначити місце фізичної особи у правовідносинах відповідальності.

Методи, які використані в дослідженні: метод порівняння, що дозволяє порівняти зміну норм, що кодифікуються та мету, яку вони перед собою ставлять, логічний метод — використано для побудови висновків на підставі припущень, метод аналізу та метод теоретичного дослідження — включає спосіб наукового пізнання проблеми відповідальності у міжнародному праві та потреби в кодифікації норм, що її регламентують.

Новим є всебічне, в межах теми, дослідження кодифікованих норм міжнародного права, як передумови майбутнього розвитку міжнародного права та укладення універсальної конвенції про відповідальність у міжнародному праві.

Висновки, до яких дійшли в цій статті, полягають у наступному: що кодифікація норм міжнародного права щодо відповідальності здійснюється Комісією ООН з міжнародного права; вона здійснюється у кількох напрямках: кодифікація норм, що регламентують відповідальність держави за протиправні акти, кодифікація норм міжнародного права, які передбачають відповідальність держави за акти, які не заборонені міжнародним правом, однак несуть потенційну загрозу фізичним особам, їх майну та навколишньому середовищу, кодифікація «вторинної» відповідальності – міжнародних організацій, кодифікація суміжних правових інститутів — дипломатичного захисту, імунітету держав від цивільної юрисдикції та імунітету посадових осіб від кримінальної юрисдикції.

Крім того, Комісія ООН з міжнародного права здійснює кодифікацію норм міжнародного права щодо принципів односторонніх актів держави та відповідальності за їх виконання. На день написання цієї статті не узгоджено загальну конвенцію відповідальності у міжнародному праві. Напевно, найбільшим успіхом кодифікації можливо визначити кодифікацію норм міжнародного права щодо судового імунітету держави щодо цивільної відповідальності за завдання смерті чи ушкодження фізичної особи, яка отримала назву Конвенція про юрисдикційний імунітет держав та їх власності 2004 року, яка відкрита для підписання, однак не набрала чинності. Основна закономірність, яка прослідковується у кодифікованих нормах міжнародного права щодо відповідальності – це те, що держава, посилаючись на суверенітет та користуючись судовим імунітетом, більше не знаходиться над міжнародним правом, а є відповідальною за виконання зобов’язань, передбачених в нормах міжнародного права, що реалізується у спосіб дипломатичних переговорів, міжнародних арбітражів чи через механізм міжнародних організацій. При чому, вина держави у випадках недотримання міжнародних зобов’язань не є обов’язковою умовою настання міжнародної відповідальності. Більш того, коли мова йде про відповідальність держав за акти, не заборонені міжнародним правом, держава несе сувору (безневинну) відповідальність.

Також, чітко простежується тенденція, що людина поступово набуває прав та обов’язків за міжнародним правом, хоча ще рано говорити, що людина стає суб’єктом міжнародного права. Проте, сучасна практика міжнародного права доводить, що суб’єкти міжнародного права можуть нести відповідальність за порушення прав людини, що чітко прослідковується у Статтях про правила щодо запобігання транскордонній шкоді, завданій шкідливою діяльністю 2001 року, Проекті статей про дипломатичний захист 2006 року, у Принципах розподілу збитків, завданих транскордонною шкодою, яка виникла з небезпечної діяльності 2006 року, Конвенції про юрисдикційний імунітет держав та їх власності 2004 року.

Наведена тенденція є визначальною, оскільки рекомендаційні кодифіковані норми міжнародного права демонструють загальну тенденцію підвищення рівня відповідальності держави перед людиною. Зокрема, держава відповідальна перед фізичною особою за порушення її прав, а людина має право поставити питання про відповідальність держави у національних судах держави-порушника, в судах країни свого громадянства чи наднаціональних судових інституціях чи органах. Крім іншого, саме така концепція лягла в основу Європейського суду з прав людини. Проте, сучасний розвиток міжнародних відносин зумовлює необхідність прийняття універсальної міжнародної конвенції про відповідальність у  міжнародному праві, і не тільки держави. 

Ключові слова: кодифікація, держава, відповідальність, ООН, міжнародне право, права людини, порушення прав людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. United Nations General Assembly. Responsibility of States for internationally wrongful acts: Resolution 56/83 (2001). United Nations General Assembly. Responsibility of States for internationally wrongful acts: Resolution 56/83, 12 December 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_6_2001.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  2. United Nations General Assembly. Resolution 74/180 (2019). United Nations General Assembly. Resolution 74/180: Responsibility of States for internationally wrongful acts, 18 December 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N19/431/90/PDF/N1943190.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  3. United Nations General Assembly. Resolution 76/111 (2021). United Nations General Assembly. Resolution 76/111: Succession of States in respect of State responsibility, 9 December 2021 [Електронний ресурс]. Режимдоступу:https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N21/389/23/PDF/N2138923.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  4. International Law Commission. Report of the seventy-third session (2022). International Law Commission. Report on the work of its seventy-third session, 2022 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/guide/3_5.shtml(дата звернення: 04.12.2025).
  5. United Nations General Assembly. Resolution 71/122 (2017). United Nations General Assembly. Resolution 71/122: Responsibility of International Organizations, 7 December 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N17/432/87/PDF/N1743287.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  6. United Nations General Assembly. Resolution 52/156 (1997). United Nations General Assembly. Resolution 52/156: Prevention of transboundary harm from hazardous activities, 15 December 1997 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N98/762/31/PDF/N9876231.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  7. International Law Commission. Articles on Prevention of Transboundary Harm (2001). International Law Commission. Articles on Prevention of Transboundary Harm from Hazardous Activities, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/guide/9.shtml(дата звернення: 04.12.2025).
  8. International Law Commission. Draft Articles on Diplomatic Protection (2006). International Law Commission. Draft Articles on Diplomatic Protection, 2006 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_8_2006.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  9. Charter of the United Nations (1945). United Nations. Charter of the United Nations, 1945 [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://www.un.org/ru/about-us/un-charter/full-text(дата звернення: 04.12.2025).

10. Sucharitkul S. (1996). Sucharitkul, S. State Responsibility and International Liability under International Law // Loyola of Los Angeles International and Comparative Law Journal. 1996. Vol. 18. P. 821–839.

11. Дзера О. В., Великанова М. М., Біленко М. С. (2022). Дзера О. В., Великанова М. М., Біленко М. С. Міжнародне приватне право та цивільно-правова відповідальність держави // Право України. 2022. С. 106–115.

12. Harvard Research (1929). Research in International Law, Harvard Law School. Responsibility of States for Damage Done in Their Territory to the Person or Property of Foreigners. Draft Convention of 1929 // American Journal of International Law. 1929. Vol. 23, Special Supplement.

13. Див 12.

14. American Journal of International Law (1961). The American Journal of International Law. 1961. Vol. 55, No. 3. P. 548–584 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://icsid.worldbank.org/… (дата звернення: 04.12.2025).

  1. Див 10.
  2. Маловацький О. (2018). Маловацький О. Міжнародно-правова відповідальність держави за міжнародні неправомірні акти: актуальні теоретико-доктринальні підходи до визначення та розуміння [Електронний ресурс] // Evropský politický a právní diskurz. – 2018. – Sv. 5, Vyd. 2. С. 25–36. Режим доступу:

    http://nbuv.gov.ua/UJRN/evrpol_2018_5_2_5(дата звернення: 04.12.2025).

  3. 17. International Law Commission. (2001). International Law Commission. Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу:

    https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_6_2001.pdf(дата звернення: 04.12.2025).

  4. 18. Див. 17.
  5. 19. Див. 17.
  6. 20. Див. 17.
  7. International Court of Justice. Case Concerning the Factory at Chorzów (Merits). Judgment of 13 September 1928 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.icj–cij.org/public/files/permanent–court–of–international–justice/serie_A/A_17/54_Usine_de_Chorzow_Fond_Arret.pdf
    (дата звернення: 04.12.2025).
  8. 22. Див 17.
  9. 23. Див 17.
  10. 24. Trail Smelter Case (1938–1941). International Court of Justice. Case Concerning the Trail Smelter Case. Judgments of 16 April 1938 and 11 March 1941 [Електронний ресурс]. Режим доступу:

    https://legal.un.org/riaa/cases/vol_iii/1905-1982.pdf

    (дата звернення: 04.12.2025).

  11. ILC Report on the Work of Its Thirty-Seventh Session (1985). International Law Commission. Report of the International Law Commission on the Work of Its Thirty-Seventh Session, pp. 108–163. U.N. Doc. N40/10 (1985); reprinted in: Yearbook of the International Law Commission, 1985, vol. 2, pt. 2, pp. 19–27. U.N. Doc. NCN.4/SERN1985/Add.1 (Part 2) [Електронний ресурс]. Режим доступу:

    https://legal.un.org/ilc/sessions/37/docs.shtml

    (дата звернення: 04.12.2025).

  12. Rio Declaration on Environment and Development (1992). United Nations Conference on Environment and Development. Rio Declaration on Environment and Development, 1992 [Електронний ресурс]. Режим доступу:

    https://www.un.org/en/development/desa/population/migration/generalassembly/docs/globalcompact/A_CONF.151_26_Vol.I_Declaration.pdf

    (дата звернення: 04.12.2025).

  13. Див. 25.
  14. Див. 25.
  15. Див. 25.

29. International Law Commission. Draft Principles on the allocation of loss in the case of transboundary harm arising out of hazardous activities (2006) [Електронний ресурс]. Нью-Йорк: United Nations, 2006. Режим доступу: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_10_2006.pdf (дата звернення: 04.12.2025).

30. Див. 29.

31. Див. 29.

  1. 32. International Law Commission. (2001). International Law Commission. Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу:

    https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_6_2001.pdf(дата звернення: 04.12.2025).

  2. 33. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 р. [Електронний ресурс] / Рада Європи. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004  (дата звернення: 04.12.2025).

34. John Dugard. Diplomatic Protection [Електронний ресурс] // Encyclopedia of Public International Law. Oxford : Oxford University Press, 2000. – Режим доступу: https://opil.ouplaw.com/display/10.1093/law:epil/9780199231690/law-9780199231690-e1028 (дата звернення: 04.12.2025). DOI: 10.1093/law:epil/9780199231690-e1028.

  1. 35. International Law Commission.Draft articles on Diplomatic Protection(2006) [Електронний ресурс]. New York: United Nations, 2006. Режим доступу: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_8_2006.pdf(дата звернення: 04.12.2025)..
  2. 36. Див.
  3. 37. International Court of Justice.Ahmadou Sadio Diallo (Republic of Guinea v. Democratic Republic of the Congo): Judgment, 2010 [Електронний ресурс]. The Hague: ICJ, 2010. Режим доступу:https://www.icj-cij.org/case/103(дата звернення: 04.12.2025).
  4. 38. Statute of the United Nations.Charter of the United Nations(1945) [Електронний ресурс]. New York: United Nations, 1945. Режим доступу: https://www.un.org/ru/about-us/un-charter/full-text (дата звернення: 04.12.2025).
  5. 39. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединённых Наций [Електронний ресурс]. Нью-Йорк: Организация Объединённых Наций, 1970. Режим доступу:https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/intlaw_principles.shtml(дата звернення: 04.12.2025).
  6. 40. Див. 35.
  7. 41. Див. 35.
  8. 42. Vishchyk M., Pizzi J.A duty to fight for your nationals? Ukraine and the future of reparation claims[Електронний ресурс] // EJIL: Talk! – 17 September 2025. Режим доступу: https://www.ejiltalk.org/a-duty-to-fight-for-your-nationals-ukraine-and-the-future-of-reparation-claims (дата звернення: 04.12.2025).
  9. 43. European Court of Human Rights.Ukraine v. Russia (re Crimea, Donbas and MH17): Grand Chamber [Електронний ресурс]. Strasbourg: Council of Europe. Режим доступу:https://hudoc.echr.coe.int (дата звернення: 04.12.2025).
  10. 44. Див. 38.
  11. 45. Див. 39
  12. 46. Закон України «Про міжнародне приватне право» № 2709-IV від 23 червня 2005 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15(дата звернення: 04.12.2025).
  13. 47. United Nations General Assembly.United Nations Convention on Jurisdictional Immunities of States and Their Property: Resolution A/RES/59/38, 2 December 2004 [Електронний ресурс]. New York: United Nations, 2004. Режим доступу:https://www.refworld.org/legal/agreements/unga/2004/en/22074 (дата звернення: 04.12.2025).
  14. 48. Див. 47.
  15. 49. Див. 47.
  16. 50. Див. 47.
  17. 51. International Law Commission.Draft articles on Jurisdictional Immunities of States and Their Property, with commentaries(1991) [Електронний ресурс]. New York: United Nations, 1991. Режим доступу: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/4_1_1991.pdf (дата звернення: 04.12.2025).
  18. 5 Верховний Суд України.Рішення № 104086064[Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104086064 (дата звернення: 04.12.2025).
  19. 53. Господарський суд Одеської області.Рішення № 132115676[Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/132115676 (дата звернення: 04.12.2025).
  20. 54. Vazhna K. A.Кримінальна відповідальність держави: сучасні підходи та дискусія// Юридична наука. С. 129–139.
  21. 55. International Law Commission.Principles of International Law recognized in the Charter of the Nürnberg Tribunal and in the Judgment of the Tribunal, with comments(1950) [Електронний ресурс]. – New York : United Nations, 1950. – Режим доступу: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/7_1_1950.pdf (дата звернення: 04.12.2025).
  22. 56. Andreychenko O.Immunity of State Officials from Foreign Criminal Jurisdiction: монографія. Вихідні дані не зазначені у джерелі.
  23. 57. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. [Електронний ресурс]. New York: United Nations, 1961. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/conventions/9_1_1961.pdf(дата звернення: 04.12.2025).
  24. 58. Віденська конвенція про консльські зносини від 24 квітня 1963 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://ips.ligazakon.net/document/MU63K02R (дата звернення: 04.12.2025).
  25. 59. Конвенція про спеціальні місії від 8 грудня 1969 року [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_092#Text (дата звернення: 04.12.2025).
  26. International Law Commission.Draft Articles on Immunity of State Officials from Foreign Criminal Jurisdiction(2017–2022) [Електронний ресурс]. New York: United Nations. Режим доступу:https://legal.un.org/ilc/guide/4_2.shtml (дата звернення: 04.12.2025).
  27. 61. Див. 60.
  28. 62. Див.60
  29. 63. Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text(дата звернення: 04.12.2025).
  30. 64. Lobel H., Milaninia N.Building a Special Tribunal for the Crime of Aggression against Ukraine[Електронний ресурс] // EJIL: Talk! 25 липня 2025. Режим доступу: https://www.ejiltalk.org/building-a-special-tribunal-for-the-crime-of-aggression-against-ukraine/ (дата звернення: 04.12.2025).