УДК 347.91

С. В. Щербак,

DOI 10.37749/2308-9636-2023-7(247)-5

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри адміністративного та інформаційного права

Сумського національного аграрного університету

 

 

ПРЕЮДИЦІЯ СУДОВИХ АКТІВ, УХВАЛЕНИХ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА У СПРАВІ ПРО АДМІІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЯК ПІДСТАВА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ДОВЕДЕННЯ  У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Стаття присвячена дослідженню преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у справі про адміністративне правопорушення. Визначено, що завдяки інституту преюдиції, потерпіла особа, чиї права були порушені кримінальним правопорушенням, вправі в наступному, після набрання вироком законної сили, звернутися до суду з позовом за правилами цивільного судочинства та в рамках іншого процесу стягнути на свою користь відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, Обгрунтовано визначення меж дії преюдиції колом преюдиціальних обставин та колом осіб, яких стосуються ці обставини.  Під проявом преюдиції за об’єктом слід розуміти коло обставин, яким надається преюдиціальний характер. Прояв преюдиції за суб’єктом дає можливість з’ясувати, стосовно кого судом були встановлені певні факти преюдиціального характеру, а також установити осіб, на яких поширюється дія преюдиціального судового рішення .Зроблено висновок про міжгалузевий характер преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у провадженні про адміністративне правопорушення (вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності та постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили), дія якої поширюється на декілька галузей права. Обґрунтовано, що у контексті теорії доказового права для цивільного судочинства кримінальна преюдиція чи преюдиція з адміністративного правопорушення означає звільнення позивача від доведення фактів, вже встановлених вироком чи ухвалою суду (про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності) у кримінальному провадженні або постановою у справі про адміністративне правопорушення, однак не в повному обсязі, а лише у окреслених законом межах. Здійснено аналіз генези преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у справі про адміністративне правопорушення, починаючи з ЦПК УРСР 1963 р. по даний час та зроблено висновок про те, відбулася еволюція преюдиції у цивільному судочинстві та суттєве розширення її меж шляхом визначення, крім вироку суду, ще й інших судових актів: постанов суду у справі про адміністративне правопорушення та ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності. Розкрито суттєві особливості преюдиціального зв’язку між попереднім вироком, ухвалою чи постановою суду, та розглядуваною цивільною справою, та його межі залежно від виду юрисдикції. Розкрито об’єктивні та суб’єктивні межі преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у провадженні про адміністративне правопорушення, має встановлені процесуальним законодавством Об’єктивні межі преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у провадженні про адміністративне правопорушення, визначені обов’язковістю для суду, що розглядає цивільну справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалені ці судові акти, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Суб’єктивні межі преюдиції судових актів, ухвалених у кримінальному провадженні та у провадженні про адміністративне правопорушення чітко визначені процесуальним законом, зокрема, преюдиція судових актів діє незалежно від того, чи співпадають участники кримінального судочинства з учасниками цивільної справи (на відміну від преюдиціальності судових рішень у цивільних справах, де це мають бути ті самі особи або хоча б одна з них). Визначено поняття преюдиції судових актів, ухвалених в порядку кримінального судочинства та у справі про адміністративне правопорушення, що означає неможливість спростування обставин, встановлених такими судовими рішеннями, при розгляді іншої цивільної справи про наслідки їх дій чи бездіяльності в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони даною особою. Виявлено проблемні аспекти, які виникають у судовій практиці при вирішенні судами допустимості преюдиції судових актів, ухвалених в порядку кримінального судочинства та у справі про адміністративне правопорушення. Запропоновано із урахуванням більш широкого значення тлумачення терміну доведення, що включає в себе й доказування, застосовувати у теорії доказового права при дослідженні преюдицій словосполучення не звільнення від доказування, а звільнення від доведення.

Ключові слова: преюдиція, міжгалузева преюдиція, вирок суду, цивільне судочинство, звільнення від доведення, звільнення від доказування, підстави звільнення від доведення, факти, що не підлягають доведенню.

 

Cписок використаної літератури

  1. Масюк В. В. Презумпції та преюдиції в цивільному судочинстві. Монографія. Харків: Право, 2011. 208 с.
  2. Павлова М. Класифікація видів преюдиції як інструмент визначення її суті. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 7. С. 133—
  3. Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 16.07.1963 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1501-06#Text.
  4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text.
  5. Масюк В. В. Презумпції і преюдиції в цивільному судочинстві: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2010. 20 с.
  6. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів. Закон України від 10.2017 р. № 2147-VIII, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19/ed20171003#Text.
  7. Феннич В. М. Судові преюдиції, загальновідомі та визнані факти. Теорія доказового права: науково-практичний посібник (монографія) за заг. ред. М. М. Ясинка. Київ: Алерта, 2021. 426 с.
  8. Кучер Т. М. Теорія доведення у цивілістичному процесі. автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.03. Київський Нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Київ, 2017. 42 с.
  9. Цивільний процес України. Академічний курс. Підручник / за ред. С. Я. Фурси. Киї: Видавець Фурса С. Я., 2009. 848 с.
  10. Постанова Верховного Суду від 26 березня 2020 р. у справі  № 730/67/16-к провадження № 51-6463км19. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88495210.