УДК 347.1(477)

DOI 10.37749/2308-9639-2025-1(265)-4

В. Я. Романів, кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права Львівський Університет Бізнесу та Права

Х. Б. Романів, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Львівський державний університет внутрішніх справ

 

ТРАНСФОРМАЦІЯ РИМСЬКОЇ КАТЕГОРІЇ «BONA FIDES» У ДОБРОСОВІСНІСТЬ ЯК ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІСТИЧНИЙ ПРИНЦИП ПРИРОДНОГО ПРАВА

Стаття  присвячена  розкриттю  трансформації категорії «bona fides» у римському приватному праві у добросовісніть як загальноцивілістичний принцип природного права. Вивчення сутності та змісту принципу добросовісності слід розпочати з його витоків, адже як і саме право воно має багатовікову історію, в якій криється справжній його сенс та завдання. Безсумнівно, джерелом виникнення цього надісторичного явища, як і інших базових категорій права є римське право, яке стало основою для багатьох систем права європейських країн. Саме культура римського права посприяла до встановлення загальноцивілістичного принципу, який виконує одне із найголовніших завдань: протидію зловживанню права та захист суб’єктивних цивільних прав та інтересів.

Отже, сучасне інтерпретування категорії добросовісності є результатом багатовікової трансформації, яка була розпочата у римському праві та виникла з категорії «bona fides», яка чи не вперше стала результатом морально-правової складової, а не просто надбанням позитивного права. Принцип добросовісності в римському праві став обмежувачем проявів автономії волі учасників цивільних правовідносин, формою вираження якого була заборона незаконної або недобросовісної поведінки, що могла привести до отримання переваг, забезпечених такою поведінкою.

Таким чином, категорії fides, bona fides у процесі всього розвитку римського приватного права трансформуються з релігійного та етичного принципів на загальноцивілістичний принцип. Разом з тим, моральна складова залишається у принципі добросовісності відіграючи чи не найважливішу роль у позитивному праві, і в цивільному праві зокрема, адже забезпечує цьому принципу динамічність, на противагу сталості та консерватизму. Тому, на основі загальноприйнятих для Стародавньою Риму моральних засад у формуванні міжособистісних відносин, принцип добросовісності стає прикладом зміщення пріоритетів з форми на зміст. Завдяки таким метаморфозам «добра совість» стала одним із регуляторів матеріально-правових відносин, водночас будучи втіленням моральної норми у позитивне право. Це забезпечило стійкість у праворозумінні та розробило чіткий механізм реалізації принципу добросовісності і надало йому можливість бути завжди актуальним, незважаючи на історичні, економічні, політичні зміни, які відбувались протягом багатьох століть.

Ключові  слова: принцип добросовісності, римське право, цивільне право, «bona fides», позитивне право, моральні норми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Пастушок Г. І. Значення основоположних цінностей римського права для формування правової традиції Європейського Союзу. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2016. Вип. 8. С. 32–38.
  2. Гайдулін О. О., Шаркова І. М. Реалізація принципу добросовісності в цивільному законодавстві: питання рекодифікації. Часопис Київського університету права. 2020/4. С. 233—237. С. 234
  3. Черемнов Д. В. Категорія добросовісності у контексті зловживання цивільним процесуальним правом. Матеріали круглого столу «Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії» (м. Одеса, 27 лист. 2015 р.). О.: Фенікс, 2015. С. 60–62.
  4. Галкевич С. В. Формування принципів справедливості і добросовісності в римському приватному праві. Аналітично-порівняльне правознавство. 2022. № 6. С. 337—342.
  5. Jovanović M. Aequitas and bona fides in the legal practice of Ancient Rome. Law and Politics. 2003. Vol. 1, No. 7. P. 763–789.
  6. Олійник О. С. Особливості реалізації принципів добросовісності, розумності та справедливості в римському приватному праві. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2018. Вип. 48. С. 224—235.
  7. Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право. 2-ге вид. Київ: Юрiнком Iнтер, 2009. 528 с.
  8. Назарова І. В. Принцип добросовісності в праві: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Інститут держави і права імені В. М. Корецького національна академія наук України. Київ, 2020. 241 с.
  9. Павленко Д. Г. Принцип добросовісності в римському приватному праві та зобов’язальному праві України: порівняльний аналіз. Підприємництво, господарство, право. №8. 2006. С. 18—21.
  10. Цюкало Ю. В. Сучасний стан та перспективи розвитку принципу добросовісності у вітчизняному цивільному праві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». 2012. Вип. 19. Т. 2. С. 152–154.
  11. Погребняк С. Втілення принципу добросовісності в праві. Вісник Академії правових наук України. Х.: Право, 2007. № 2(49). С. 13—24.
  12. Галкевич С. В. Принципи справедливості, добросовісності, розумності деліктної відповідальності у цивільному праві: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. Хмельн. облрада, Хмельн. ун-т упр. та права ім. Л. Юзькова. Хмельницький, 2021. 235 с.
  13. Дигести Юстініана. Т. 1: Кн. 1—4. URL: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/01.php.
  14. Шаркова І. М. Принцип добросовісності у римському приватному праві: історія та сучасність: монографія / наук. ред. В. Ф. Опришко. Київ: КНЕУ, 2011. С. 38.
  15. Красовський О. О. Зародження уявлень щодо добросовісності в римському цивільному процесі. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2024. Вип. 95. С. 89—97.
  16. Шаркова І. М. Апробація результатів дисертаційної роботи «Принцип добросовісності (вona fids) у римському приватному праві та його рецепція у сучасній системи цивільного права» в процесі викладання навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн». Наукова складова навчального процесу та інноваційні технології його розвитку: Зб. матеріалів наук.-метод. конф. 12 квіт. 2011 р.: у 2 т. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана»; редкол.: А. М. Колот, С. В. Степаненко, Т. В. Гуть. Київ: КНЕУ, 2011.  Т. 2.  С. 422–425.