УДК 351.86
DOI 10.37749/2308-9639-2026-7(283)-1
А. П. САЄНКО, старший викладач спеціальної кафедри ННІ Державної безпеки Національної академії СБ України
ORCID 0000-0003-2176-036X
А. І. ШЕВЧЕНКО, здобувачка вищої освіти 4 курсу ННІ Інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій Національної академії СБ України
ORCID 0009-0001-5660-7982
ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ТА ПРАКТИЧНІ КЕЙСИ
Стаття присвячена аналізу нормативно-правового забезпечення та практичних механізмів міжвідомчої координації в секторі безпеки і оборони (СБО) України. На основі аналізу законодавства, підзаконних актів 2022–2026 рр. та резонансних кризових епізодів (кібератаки на «Київстар» та державні реєстри Мін’юсту) обґрунтовано тезу, що проблема координації СБО полягає не у відсутності формалізованих механізмів взаємодії як таких, а в браку саме багатостороннього кризового протоколу, здатного замінити ситуативні наради під час одночасних непередбачуваних інцидентів. Показано, що чинна мережа двосторонніх міжвідомчих наказів (СБУ–МВС, СЗР–МВС, ГУР МО–МВС та ін.) добре регулює плановий обмін інформацією, але виявляється недостатньою в умовах кризи.
Проаналізовано інституційне оформлення багатостороннього механізму координації у сфері кібербезпеки (Постанова КМУ № 1471 від 13.11.2025, наказ Держспецзв’язку № 351 від 14.05.2026), а також структурні прогалини, що включають: дублювання функцій СБУ, ГУР МО та СЗР, невизначений статус НАБУ і ДБР, фрагментацію грифів обмеження доступу та відсутність єдиної платформи ситуаційної обізнаності. На основі порівняльного аналізу моделей США (DNI), Великої Британії (JIC та статутний парламентський оверсайт), а також Литви, Естонії та Польщі сформульовано пропозиції щодо вдосконалення координаційної спроможності РНБО та посилення статутних гарантій парламентського контролю.
Ключові слова: сектор безпеки і оборони, міжвідомча координація, кризовий протокол, розвідувальна спільнота, кібербезпека, цивільний контроль, Рада національної безпеки і оборони, інформаційний обмін.
Постановка проблеми. Забезпечення національної безпеки є однією з фундаментальних функцій сучасної держави, від ефективності виконання якої залежить її суверенне існування та стабільний розвиток. В умовах повномасштабної збройної агресії ціна помилок координації органів СБО різко зросла, оскільки нескоординовані чи запізнілі управлінські рішення в кризовій ситуації здатні спричинити наслідки загальнодержавного масштабу, від паралічу мобільного зв’язку для мільйонів абонентів до недоступності десятків державних реєстрів і навіть до втрати життя осіб, залучених до виконання спеціальних завдань.
Проблема дослідження полягає в наявності інституційної фрагментації сектору безпеки і оборони, дублювання функцій між його суб’єктами та відсутності уніфікованих, юридично закріплених механізмів обміну інформацією між ними. Ключовим підтвердженням цього є те, що навіть офіційні стратегічні документи визнають проблему на найвищому рівні: Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку на 2023–2027 роки прямо називає неузгодженість дій і дублювання функцій одними з ключових перешкод для ефективного функціонування сектору.
Закон України «Про національну безпеку України» формально визначає структуру сектору безпеки і оборони та коло його суб’єктів, проте практика свідчить, що ефективна взаємодія цих органів у кризових умовах систематично виходить за межі або не досягає рівня, необхідного для запобігання дублюванню повноважень і суперечності дій. Наявні нормативні механізми переважно розраховані на плановий, двосторонній обмін інформацією між заздалегідь визначеними парами відомств, тоді як реальні кризи (спецоперації, кібератаки на критичну інфраструктуру) вимагають швидкої багатосторонньої координації невизначеного заздалегідь кола учасників. Це породжує розрив між формально закріпленою інституційною структурою СБО та її фактичною спроможністю до злагодженої взаємодії, посилюваний відомчою фрагментацією грифів секретності, відсутністю єдиної цифрової платформи ситуаційної обізнаності та слабкістю статутного парламентського контролю. Зазначені прогалини зумовлюють необхідність системного дослідження нормативно-правових і практичних механізмів координації СБО України з метою вироблення конкретних пропозицій щодо їх удосконалення.
Наукова проблема, таким чином, полягає в недостатній теоретичній розробленості моделі оптимальної взаємодії органів СБО в умовах гібридних загроз і воєнного стану, а також у відсутності комплексного порівняльно-правового аналізу застосовності зарубіжних координаційних моделей до вітчизняної конституційно-правової конструкції.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичну основу нашого дослідження складають праці таких вітчизняних науковців як: М. А. Гусарова, С. П. Пономарьов, В. Галунько, С. Братков, О. О. Гринь, О. Ромашко та О. Власов, А. Ю. Павлюк, О. С. Старенький, Г. С. Буга та В. В. Буга, С. Суслін, А. І. Куртов, О. В. Кривенко та В. А. Киричик, Л. П. Медвідь та Ю. В. Симчукевич, П. Ю. Корнієць, О. В. Трофіменко, М. Я. Ткач та В. О. Ткаченко, Д. М. Швайка та інші. У своїх працях названі науковці займалися розробкою нормативно-правових засад функціонування сектору безпеки і оборони (СБО), понятійно-категоріального апарату та теоретико-правових і організаційних основ його діяльності, а також окремими аспектами міжвідомчої взаємодії його суб’єктів. Водночас слід відмітити, що дослідженню саме конкретних, практично застосовних механізмів взаємодії суб’єктів СБО – процедур, платформ обміну інформацією, розподілу координаційних повноважень у кризових ситуаціях, а також порівняльно-правового аналізу застосовності зарубіжних координаційних моделей (DNI, JIC) до конституційно-правової конструкції РНБО, за винятком поодиноких спроб окремих вчених, належної уваги не приділялося, що і спонукало авторів до написання даної статті.
Мета і завдання дослідження. Метою статті є комплексний аналіз нормативно-правових засад та практичних механізмів взаємодії органів сектору безпеки і оборони України, виявлення системних вад інституційної координації на прикладі кризових епізодів 2022–2026 років і формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення такої взаємодії з урахуванням релевантного зарубіжного досвіду.
Для досягнення визначеної мети поставлено такі завдання:
- розкрити нормативно-правові засади функціонування сектору безпеки і оборони України, включно з розмежуванням повноважень його органів;
- дослідити механізми міжвідомчої взаємодії суб’єктів СБО та бар’єри інформаційного обміну, зокрема на прикладі кризових епізодів;
- оцінити стан демократичного цивільного контролю за органами СБО у порівнянні з зарубіжними моделями (DNI, JIC);
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення нормативного регулювання та інституційних механізмів взаємодії органів СБО України.
Матеріали та методи. Використано системний метод – для розгляду сектору безпеки і оборони як цілісної системи суб’єктів; порівняльно-правовий – для порівняння моделі РНБО із зарубіжними аналогами координації розвідки й безпеки; кейс-стаді – для аналізу окремих кризових епізодів як підтвердження системних вад координації; формально-логічний – для тлумачення профільного законодавства; історико-правовий – для простеження еволюції парламентського контролю за спецслужбами (2004–2026); метод узагальнення – для формулювання пропозицій щодо вдосконалення взаємодії.
Емпірична база охоплює матеріали щодо резонансних інцидентів у сфері безпеки, чинне законодавство та підзаконні акти України з питань кіберзахисту й міжвідомчої взаємодії, аналітичні звіти вітчизняних дослідницьких установ, а також відкриті джерела щодо зарубіжних моделей координації.
Виклад основного матеріалу. Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, закони, укази Президента, Стратегія національної безпеки, Воєнна доктрина, Стратегічний оборонний бюлетень, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони, міжнародні договори та інші нормативні акти [1]. Конституція є фундаментом правової держави, визначає межі повноважень усіх органів влади, зокрема у сфері розвідки та безпеки [2]. Конституційні повноваження Президента у сфері національної безпеки мають виключний характер і не можуть бути розширені іншими актами [3]. Ключовим серед профільних законів є Закон України «Про національну безпеку України», який уперше системно визначає сектор безпеки і оборони як сукупність державних органів, Збройних Сил України, правоохоронних і розвідувальних структур, сил цивільного захисту та оборонно-промислового комплексу під демократичним цивільним контролем, а також розмежовує державну та національну безпеку. Вичерпний перелік суб’єктів сектору безпеки і оборони визначений статтею 12 цього Закону [4], а структурна характеристика ключових із них та аналіз розмежування їхніх повноважень наводиться далі.
Закон «Про оборону України» встановлює принципи оборони, повноваження органів влади та механізми цивільного контролю над Збройними Силами [5]. Президент України визначає політику у сфері безпеки й оборони, здійснює функції Верховного Головнокомандувача, очолює Раду національної безпеки і оборони України (РНБО), видає обов’язкові акти, формує кадрову політику, координує міжнародне співробітництво та ухвалює рішення щодо мобілізації й надзвичайних режимів. Указами Президента затверджуються основні стратегії, доктрини та концепції розвитку сектору безпеки і оборони [3]. Підзаконне регулювання координації включає акти Кабінету Міністрів і відомчі накази, що деталізують законодавство з дотриманням принципів законності, обґрунтованості та науковості [6]. Нормативна база формується на основі Конституції з урахуванням сучасних викликів і доповнюється стратегічними документами (Стратегія національної безпеки 2020 р., Стратегія воєнної безпеки 2021 р., Доктрина інформаційної безпеки 2017 р.) і міжнародними договорами [4].
Водночас законодавство у сфері національної безпеки залишається фрагментарним і не завжди встигає за динамікою загроз, що зумовлює потребу в його кодифікації та систематизації [7]. Закон визначає коло суб’єктів сектору, однак механізм їхньої практичної взаємодії регулюється фрагментарно, переважно на рівні окремих підзаконних актів і галузевих порядків, що і розглядається далі.
Сектор безпеки і оборони являє собою систему уповноважених державних органів, що мають свою системну побудову і структуру, виступаючи підсистемами загальної системи безпеки і оборони держави [6]. Функціонування сектору безпеки і оборони являє собою комплекс інституцій і ряд узгоджених між собою нормативно-правових актів, метою яких є забезпечення обороноздатності України та громадської безпеки і порядку, а також дотримання прав і свобод людини і громадянина. Формальний перелік суб’єктів, визначений статтею 12 Закону «Про національну безпеку України», є доволі широким, однак не всі його елементи однаковою мірою пов’язані з проблематикою міжвідомчої координації, яка є предметом нашого дослідження.
Крім органів, аналіз повноважень яких наводиться нижче, до складу сектору безпеки і оборони законом віднесено також Державну спеціальну службу транспорту, Національну гвардію України, Національну поліцію України, Державну прикордонну службу України, Державну міграційну службу України, Державну службу України з надзвичайних ситуацій, Службу судової охорони, Управління державної охорони України та центральний орган виконавчої влади, що формує державну військово-промислову політику [4]. Повноваження цих органів визначені відповідними профільними законами і не є предметом окремого аналізу в межах цього дослідження, оскільки їхня діяльність не була безпосередньо залучена до розглянутих далі кризових епізодів і конфліктів компетенції. Зокрема, Державна служба України з надзвичайних ситуацій реалізує державну політику у сферах цивільного захисту на підставі Кодексу цивільного захисту України та Положення про ДСНС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 16.12.2015 № 1052. Державна міграційна служба України реалізує державну політику у сферах міграції, громадянства та роботи з біженцями на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 20.08.2014 № 360, і значення цього органу зросло в умовах масштабних міграційних процесів, спричинених збройним конфліктом. Оборонно-промисловий комплекс, якого Закон також відносить до сектору безпеки і оборони, забезпечує оперативні спроможності сил і засобів сектору шляхом постачання нових, і модернізації наявних зразків озброєння. Ефективність переозброєння армії напряму залежить від злагодженості дій державних замовників, підприємств ОПК та іноземних партнерів, тоді як усередині ОПК зберігаються непрозорі, неконкурентоспроможні для малого і середнього бізнесу умови, що ускладнює залучення приватного сектору та іноземних інвесторів, однак, позитивною тенденцією є утворення ДП «Агенція оборонних закупівель» з метою створення єдиної інтегрованої системи закупівель в Міноборони. Також, окремо слід зазначити Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України, конфлікту повноважень цього органу з іншими суб’єктами сектору в законодавстві не зафіксовано, однак саме навколо його координаційної взаємодії з СБУ та власниками інфраструктури виникають проблемні питання, розглянуті нижче.
Серед органів сектору оборони Міністерство оборони України є основним суб’єктом, наділеним колом управлінських повноважень щодо організації та координації підпорядкованих структур: оборонне планування, формування кадрово-військової політики, матеріально-технічне забезпечення, координація діяльності всіх підпорядкованих суб’єктів та нормотворча діяльність щодо формування воєнної політики держави, тоді як Кабінет Міністрів здійснює контроль за використанням бюджетних коштів на потреби Збройних Сил [5]. Правоохоронний та цивільно-безпековий блок очолює Міністерство внутрішніх справ України, яке спрямовує і координує через Кабінет Міністрів діяльність Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, Державної міграційної служби та Державної служби з надзвичайних ситуацій, конфлікту повноважень між цими органами в законодавстві не зафіксовано, тому їхня детальна характеристика в межах цього дослідження не наводиться.
М. А. Гусарова звертає увагу на те, що чинний закон розкриває перелік суб’єктів сектору доволі формально, оскільки з його положень незрозуміло, як слід відокремлювати сили безпеки та сили оборони, адже правоохоронні й розвідувальні органи одночасно віднесені до обох категорій, що створює нормативну невизначеність щодо статусу окремих органів залежно від режиму (мирний час/воєнний стан) [9]. Розвідувальна спільнота та Служба безпеки України набули особливого значення в часи повномасштабної війни. СБУ є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, діяльність якого спрямована на забезпечення державної безпеки, а правову основу її діяльності формують закони «Про Службу безпеки України», «Про національну безпеку України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про боротьбу з тероризмом» та «Про оперативно-розшукову діяльність», кожен із яких визначає окремий функціональний напрям роботи служби. Діяльність СБУ реалізується за такими ключовими напрямами, як: контррозвідувальна діяльність, протидія тероризму, оперативно-розшукова діяльність, розвідувальна діяльність, гарантування інформаційної та кібербезпеки держави [10]. Однак, після початку повномасштабного вторгнення її повноваження було розширенно, зокрема слідчі СБУ набули компетенції щодо розслідування злочинів колабораційної діяльності, розширено повноваження у сферах кібербезпеки та захисту критичної інфраструктури [11].
Правову основу розвідувальної діяльності становлять Конституція України та Закон України «Про розвідку», який визначає організаційні та правові засади функціонування розвідки, статус її співробітників і механізми контролю та запроваджує інститут «розвідувального співтовариства», відокремлюючи розвідувальні заходи від оперативно-розшукової діяльності [2]. Загальне керівництво розвідувальними органами здійснює Президент України. Служба зовнішньої розвідки України (СЗР) здійснює розвідувальну діяльність за межами України на підставі Закону «Про Службу зовнішньої розвідки України» від 01.12.2005 р.; її Голова та заступники призначаються Президентом, якому служба підзвітна. Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) здійснює воєнну, воєнно-технічну та інформаційну розвідку в інтересах оборони держави, його керівник також призначається Президентом [3]. Розвідувальний орган Державної прикордонної служби України здійснює розвідувальну діяльність у межах повноважень, визначених законами «Про розвідку» та «Про Державну прикордонну службу України», з метою захисту державного кордону та отримання розвідувальної інформації про загрози.
Формальний розподіл функцій між цими органами, однак, не усуває дублювання повноважень, найгостріше проявленого у сфері військової контррозвідки, оскільки на сьогоднішній день функції виявлення та протидії розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб проти Збройних Сил України здійснює СБУ, тоді як ГУР МО залишається органом, орієнтованим передусім на здобування розвідувальної інформації воєнного, воєнно-технічного та інформаційного характеру [12]. Експерти звертають увагу, що поєднання в межах СБУ функцій слідства і контррозвідки унеможливлює їх фактичне відокремлення одна від одної, оскільки орган, який одночасно розслідує злочини і здійснює контррозвідувальну діяльність, неминуче конкурує сам із собою за ресурси, пріоритети та процесуальні інструменти.
Це стало підставою для законодавчих ініціатив (законопроєкти № 7380 та № 7267-1) щодо створення окремої Служби воєнної розвідки та контррозвідки України на базі ГУР МО з передачею їй частини повноважень СБУ у сфері військової контррозвідки, проте профільні експерти оцінили ці ініціативи як недостатньо опрацьовані, оскільки правовий статус нового органу окреслений лише в загальних рисах, а межі розмежування повноважень із СБУ у мирний і воєнний час залишаються невизначеними [12]. Паралельно дублювання функцій фіксується на стику СЗР та ГУР МО: обговорювані пропозиції щодо концентрації повноважень у воєнній сфері на базі ГУР МО передбачали передачу йому військово-технічного напряму діяльності СЗР разом зі значною частиною її штату, що ставить під сумнів чіткість чинного розмежування компетенцій між цивільною (зовнішньою) і воєнною розвідкою [13]. Таким чином, проблема дублювання функцій СБУ, ГУР МО та СЗР має конкретний інституційний вимір: конкуренцію повноважень у сфері контррозвідки та розмежування зон відповідальності між цивільною й воєнною розвідкою, розв’язання якої наразі перебуває на стадії незавершених законодавчих ініціатив.
Окремої уваги потребує статус Національного антикорупційного бюро України та Державного бюро розслідувань, які нерідко відносять до «правоохоронного блоку» сектору безпеки і оборони, хоча формально-юридично це не відповідає дійсності. НАБУ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, на який покладено попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних і пов’язаних з ними кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, насамперед вчинених вищими посадовими особами держави [14; 15]. ДБР, своєю чергою, є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність і розслідує злочини, вчинені службовими особами правоохоронних органів, суддями, а також окремі категорії військових злочинів.
Проте жоден із цих органів не включений до переліку суб’єктів сектору безпеки і оборони, вичерпно визначеного статтею 12 Закону України «Про національну безпеку України», що створює доктринальну невизначеність: НАБУ і ДБР фактично перетинаються з діяльністю СБО в частині антикорупційного контролю над оборонними закупівлями (НАБУ) та розслідування злочинів, учинених службовими особами СБУ, Національної поліції чи військовослужбовцями (ДБР), однак формально перебувають поза межами координаційних механізмів, передбачених статтею 14 цього Закону. Конституційний Суд України додатково підкреслював, що навіть опосередковане підпорядкування керівництва цих органів Президентові України через процедуру призначення чи звільнення створює ризик концентрації виконавчої влади і порушення їхньої незалежності [16; 17], що ще більше ускладнює вбудовування НАБУ і ДБР у президентоцентричну модель координації СБО через РНБО.
Показовим прикладом того, що фактична взаємодія державних органів у кризових умовах виходить за межі формально визначеного законом кола суб’єктів СБО, є досвід взаємодії ГУР МО України та НАБУ в перші місяці повномасштабного вторгнення. У межах Міжвідомчого координаційного центру при ГУР МО України частину працівників НАБУ було відряджено до цього центру, де вони здійснювали збір та передачу інформації про плани, дислокацію і переміщення російських військ. За інформацією ГУР МО України, у березні–квітні 2022 року від працівників НАБУ було отримано значний масив інформації, із якого безпосередньо використали підрозділи ЗСУ під час бойових дій. НАБУ також зазначало, що його працівники передавали інформацію про противника, сприяли виведенню підрозділів ЗСУ з-під загрози обстрілів та виконували інші завдання у взаємодії з органами безпеки й оборони.
Особливість цього випадку полягає у правовому статусі учасників взаємодії: НАБУ не є складовою сектору безпеки і оборони України, однак його працівники були безпосередньо залучені до механізму забезпечення виконання завдань із відсічі збройної агресії, а фактична система взаємодії державних органів у воєнний час виявилася ширшою за формально визначене коло суб’єктів СБО. Цей випадок демонструє, що ефективність міжвідомчої взаємодії визначається не лише інституційною належністю органів до одного сектору, а передусім наявністю механізму, який забезпечує оперативне отримання, передачу та використання інформації, у цьому випадку таким механізмом став саме Міжвідомчий координаційний центр при ГУР МО України [1; 2].
Показово також, що законодавство про НАБУ регулює порядок міжвідомчого обміну інформацією суттєво чіткіше, ніж законодавство про сектор безпеки і оборони: статті 19-1 та 19-2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачають визначення відповідальних посадових осіб за взаємодію НАБУ з органами внутрішніх справ, СБУ та іншими правоохоронними органами, письмову процедуру обміну оперативною інформацією, а частина друга статті 19-2 встановлює не право, а прямий обов’язок визначених державних органів (НБУ, Фонду державного майна, АМКУ, НАЗК, ДПСУ, податкових і митних органів та інших) передавати НАБУ інформацію, що може свідчити про кримінальні правопорушення. Представлена модель (визначені відповідальні особи, письмова процедура передачі, прямий обов’язок надання інформації) є більш релевантною для координації органів СБО, ніж та, що наразі передбачена для органів сектору безпеки і оборони, і детальніше розглядається серед пропозицій щодо вдосконалення нижче.
Порівняно з РНБО, роль Офісу Президента України у координації сектору безпеки і оборони має суттєво іншу правову природу. Офіс Президента є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом для забезпечення здійснення ним його конституційних повноважень, і сам по собі не наділений самостійними розпорядчими чи координаційними повноваженнями щодо органів СБО. Водночас серед завдань Офісу передбачена участь в опрацюванні пропозицій щодо здійснення Президентом України керівництва у сферах національної безпеки та оборони, виконання ним повноважень Голови РНБО, а також здійснення контролю за сектором безпеки і оборони. Це означає, що Офіс Президента формально виконує не координаційну, а підготовчо-аналітичну та обслуговуючу функцію, оскільки він готує проекти рішень, указів і розпоряджень, які потім реалізуються через конституційні повноваження Президента та через РНБО як самостійний конституційний орган [18;].
У цьому сенсі Офіс Президента не є окремим суб’єктом координації СБО у розумінні статті 14 Закону «Про національну безпеку України» [16], а лише апаратною структурою, що обслуговує здійснення Президентом його конституційних функцій у цій сфері. Л.П. Медвідь та Ю.В. Симчукевич звертають увагу на відсутність уніфікованого нормативного акта, який регламентував би налагодження взаємодії між інститутами сектору безпеки й оборони, а підпорядкування ключових оборонних інституцій різним міністерствам та органам влади негативно позначається на їхній координації [8]. П.Ю. Корнієць доводить, що ефективне функціонування сектору можливе лише за умови чіткого розподілу повноважень, узгодженості управлінських рішень і дієвих процедур цивільного контролю, а розрив між стратегічними цілями реформ та реальними управлінськими можливостями сектору залишається основним викликом для України [19]. Наведені структурні прогалини, від дублювання розвідувальних і контррозвідувальних функцій до невизначеності статусу суміжних органів, зумовлюють необхідність розгляду того, як ці прогалини проявляються на практиці, зокрема в механізмах міжвідомчої взаємодії та інформаційного обміну.
Взаємодію складових сил оборони можна визначити як сукупність організаційно-правових і матеріально-технічних ресурсів, станів і процесів, з яких складаються скоординовані та погоджені в часі і просторі спільні дії суб’єктів, спрямовані на реалізацію їхніх завдань у сфері оборони. Дослідники виокремлюють зовнішній і внутрішній вектори такої взаємодії, а також загальну і спеціальну форми її реалізації: правотворчу, правозастосовну, контрольну форми та захист прав і свобод людини [19].
Системний підхід до взаємодії передбачає розгляд СБО як сукупності об’єднаних, взаємопов’язаних і взаємодіючих складових, які відповідно до визначеної законодавством компетенції здійснюють повноваження щодо формування та реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони. Воєнною доктриною України передбачено, що сили оборони та їх складові взаємодіють і координують діяльність між собою та з іншими складовими сектору безпеки і оборони, державними органами, органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями (зокрема волонтерськими), установами і підприємствами оборонно-промислового комплексу, а також громадянами й відповідними суб’єктами інших держав [20].
Практичну реалізацію зовнішнього вектора такої взаємодії ілюструє співпраця з міжнародними партнерами: Місія ЄС з військової допомоги на підтримку України (EUMAM Ukraine) спрямована на зміцнення спроможності Збройних Сил України захищати територіальну цілісність держави та передбачає підготовку особового складу з медичної допомоги, розмінування, логістики, зв’язку й тактики, також перспективним напрямом є приєднання України до проєктів Постійного структурованого співробітництва (PESCO) за напрямами матеріальної стандартизації, логістики та спільних тренувань. Внутрішній вектор взаємодії, натомість, є значно більш проблемним, що демонструють як окремі оперативні епізоди, так і системні кризи у сфері кібербезпеки.
Водночас варто розрізняти дві принципово різні площини міжвідомчої взаємодії у секторі безпеки і оборони України: планову двосторонню взаємодію в рутинному режимі та кризову багатосторонню координацію в умовах раптового виникнення загроз чи інцидентів. Нормативно-правове регулювання першої площини є достатньо розвиненим, оскільки протягом 2022–2023 років було послідовно затверджено низку міжвідомчих наказів, якими встановлено конкретні механізми електронної інформаційної взаємодії між системою МВС та ключовими суб’єктами сектору безпеки і оборони, а саме:
Взаємодію МВС з іншими органами безпеки та оборони врегульовано низкою наказів 2022–2023 років: СБУ від 13.10.2022 № 360/657 [21], СЗР від 08.08.2022 № 1334-ВС/479 [22], УДО від 25.07.2022 № 405/455 [23] та Міноборони від 18.05.2023 № 290/411 [24]. Усі вони передбачають подібний механізм: обмін даними здійснюється через центральну підсистему єдиної інформаційної системи МВС (або систему електронної взаємодії державних реєстрів, зокрема «Трембіта», яка зазначається у наказі Міноборони) із застосуванням сертифікованих засобів криптозахисту. Перелік і формат даних сторони узгоджують спільними протоколами чи договорами, дотримуючись законодавства про захист персональних даних та забороняючи передачу отриманої інформації третім особам без законних підстав (у наказі Міноборони – з винятком в інтересах національної безпеки).
У сукупності ці акти не обмежуються декларацією про необхідність співпраці, а передбачають конкретну організацію інформаційного обміну: визначення суб’єктів, інформаційних ресурсів, переліку та структури відомостей, форматів інформаційних файлів, процедур взаємодії інформаційних систем і відповідальних підрозділів. Особливо показовим є співіснування окремого порядку для ГУР МО України та окремого порядку для Міністерства оборони України, що свідчить про нормативне розмежування інформаційних потоків між розвідувальним та загальновідомчим оборонним компонентами. Таким чином, основною перевагою цієї моделі є перехід від загального обов’язку взаємодії до процедурно та технологічно визначеного механізму передачі інформації, а її недоліком залишається фрагментарність: кожен наказ формує окремий, двосторонній інформаційний контур, і наявність таких порядків ще не означає існування повністю інтегрованої системи інформаційної взаємодії всього сектору.
Подібний рівень процедурної визначеності демонструє також Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 30.04.2024 № 278/273 [25], яким затверджено Інструкцію про організацію обміну інформацією про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації та хід ліквідації її наслідків між Державною службою України з надзвичайних ситуацій та Міністерством оборони України: визначено рівні та учасників взаємодії на державному (оперативні служби ДСНС, Генерального штабу ЗСУ, визначені підрозділи МОУ) і регіональному (територіальні органи ДСНС та органи військового управління ЗСУ) рівнях, а також конкретну процедуру, що передбачає: первинне телефонне інформування, підтверджене письмовим повідомленням протягом однієї години, і звітування про хід ліквідації наслідків двічі на добу. Перевагою цього акта є висока процедурна визначеність, а недоліком вузька предметна спрямованість, обмежена сферою надзвичайних ситуацій.
Більш досконалу, міжсекторальну модель взаємодії формує Постанова Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 № 1174 «Про затвердження Регламенту обміну інформацією між суб’єктами національної системи захисту критичної інфраструктури» [26]: вона визначає, яка інформація передається у разі виникнення загроз чи кризових ситуацій, хто є учасниками обміну та кому і в якому порядку передаються відповідні відомості, охоплюючи суб’єктів із різними повноваженнями, які не перебувають у прямому підпорядкуванні один одному. Централізація правил інформаційного обміну є перевагою цього акта, тоді як його широкий і комплексний характер створює залежність ефективності від того, наскільки своєчасно всі суб’єкти передають інформацію та наскільки узгоджено працюють їхні інформаційні системи.
Наведені акти демонструють, що там, де йдеться про заздалегідь визначену пару відомств і рутинний, не кризовий режим обміну даними, законодавець послідовно переходить від декларативного обов’язку «взаємодіяти» до процедурно й технічно визначеного механізму (призначених відповідальних осіб, форматів файлів, конкретних інформаційних систем). Однак це саме двосторонні, галузево-замкнені контури, кожен з яких регулює обмін лише в межах однієї конкретної пари суб’єктів (або, у випадку Регламенту № 1174 [26], заздалегідь визначеного кола суб’єктів захисту критичної інфраструктури). Жоден з них не створює єдиного багатостороннього протоколу, здатного одночасно охопити СБУ, Держспецзв’язок, ГУР МО та власника постраждалої інфраструктури в момент одночасної, непередбачуваної кризи, саме такої, як атака на «Київстар» чи на державні реєстри, розглянуті нижче.
Відсутність такого регулювання пояснює наявну суперечність, коли формалізовані протоколи обміну інформацією в секторі безпеки і оборони існують, але вони розраховані на плановий, двосторонній, невідкладний, проте передбачуваний обмін, а не на швидку багатосторонню координацію під час кризи, коли невідомо заздалегідь, які саме суб’єкти й у якому порядку мають бути залучені. Тому наявність розвиненої мережі двосторонніх наказів не спростовує тезу цього дослідження, а навпаки, уточнює її: проблема координації в СБО є не проблемою повної відсутності формалізованих механізмів, а проблемою відсутності багатостороннього кризового протоколу, здатного замінити ситуативні наради саме в момент одночасного інциденту.
Одним із практично діючих майданчиків внутрішньодержавної координації у сфері кібербезпеки є Національний координаційний центр кібербезпеки, утворений як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України. Стратегія кібербезпеки України прямо покладає на цей орган завдання забезпечувати скоординовану діяльність усіх заінтересованих сторін, зокрема через розроблення й затвердження порядку щорічного огляду національної системи кібербезпеки. Передбачено, що всі відомчі та галузеві центри кібербезпеки зобов’язані невідкладно, без невиправданої затримки, передавати Національному координаційному центру кібербезпеки інформацію про кіберзагрози, кібератаки та кіберінциденти. Найважливіші питання у цій сфері мають розглядатися безпосередньо на засіданнях Національного координаційного центру кібербезпеки, а виконання його рішень підлягає системному контролю [30].
Кризові епізоди 2023–2024 років свідчать, що на практиці координація між СБУ, Держспецзв’язку та власниками інфраструктури значною мірою відбувалася через ситуативні наради й спільні штаби, а не через формалізовані протоколи реального часу [28; 29]. Так, під час атаки на «Київстар» 12 грудня 2023 р., яка вивела з ладу мережу оператора і залишила без зв’язку близько 24 мільйонів абонентів, рішення про блокування національного роумінгу абонентів ухвалювалося Держспецзв’язку «на запит» СБУ, тобто фактично поза заздалегідь визначеною процедурою розподілу повноважень. У ліквідації наслідків атаки одночасно, без чіткого розмежування ролей, брали участь СБУ, яка спільно з керівництвом компанії ухвалювала рішення про відключення зв’язку, та Держспецзв’язку, яка заблокувала національний роумінг на запит СБУ [28]. СБУ висунула версію про причетність спецслужб Росії й відкрила кримінальне провадження одразу за вісьмома статтями Кримінального кодексу, а відповідальність за атаку публічно взяло угруповання «Солнцепёк», яке українські спецслужби пов’язують із «Sandworm» – підрозділом ГУ ГШ ЗС РФ [28].
19 грудня 2024 р. відбулася, за офіційними оцінками, наймасштабніша зовнішня кібератака на державні реєстри Мін’юсту та НАІС, унаслідок якої стали недоступними близько 60 різних реєстрів; оперативний штаб цього разу очолював особисто Прем’єр-міністр, який координував роботу СБУ та Держспецзв’язку в ручному режимі [28]. Відповідальність за захист реєстрів формально покладена одночасно на власника реєстру (Мін’юст/НАІС) та на Держспецзв’язку як контролюючий орган, тоді як розслідування самого інциденту й атрибуцію нападника здійснювала СБУ. Показово, що повноваження Держспецзв’язку щодо контролю криптографічного й технічного захисту інформаційних ресурсів та кіберзахисту об’єктів критичної інфраструктури були призупинені на початку повномасштабного вторгнення 2022 р. і відновлені постановою Кабінету Міністрів лише 25 січня 2025 р. – тобто вже після атаки на реєстри. Це підтверджує висновок про переважання ситуативної, а не інституціоналізованої координації навіть за наявності формально визначеного координаційного органу [27; 28; 29].
Виявлена цими кризами потреба саме в багатосторонньому, а не двосторонньому механізмі координації отримала інституційне оформлення протягом наступного року. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.11.2025 № 1471 [30] затверджено Порядок взаємодії суб’єктів національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози із суб’єктами забезпечення кібербезпеки, правоохоронними, контррозвідувальними, розвідувальними органами та суб’єктами оперативно-розшукової діяльності; цим актом передбачено, що зазначені суб’єкти в межах повноважень, визначених законодавством, здійснюють взаємодію в межах функціонування міжвідомчих груп із реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози або кризову ситуацію у сфері кібербезпеки, зокрема в межах постійно діючої Об’єднаної групи реагування.
Взаємодія в межах цих груп передбачає обмін інформацією, технічними даними та результатами досліджень щодо кіберінцидентів, узгодження та координацію дій з їх локалізації та нейтралізації, визначення потреби в залученні додаткових ресурсів (фінансових, матеріально-технічних, людських тощо) суб’єктів національної системи реагування або міжнародних партнерів, а також проведення аналізу отриманої інформації та розроблення рекомендацій щодо подальших заходів реагування. Таким чином, саме ця постанова вперше створює постійно діючий інституційний механізм, здатний одночасно охопити коло суб’єктів, ширше за будь-яку з розглянутих вище двосторонніх пар, що є позитивним розвитком вітчизняного законодавства.
У 2026 році цей механізм інформаційного обміну був додатково технічно формалізований, оскільки набув чинності наказ Адміністрації Держспецзв’язку від 14 травня 2026 р. № 351 [31], яким затверджено Порядок обміну інформацією про кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози та Критерії визначення значного кіберінциденту. Цей порядок визначає коло учасників обміну – суб’єктів забезпечення кібербезпеки, органи влади й місцевого самоврядування, операторів критичної інфраструктури, а також перелік відомостей, якими вони обмінюються: повідомлення про інциденти, тактики і техніки зловмисників (TTPs), індикатори загроз, звіти й рекомендації.
Основним технічним каналом обміну визначено спеціалізовану платформу обміну інформацією про кіберінциденти, а резервними – шифровану електронну пошту (OpenPGP), програмні продукти MISP та, у разі недоступності інших каналів, месенджери й телефонний зв’язок [32]. Отже, криза в грудні 2024 р. призвела до прийняття інституційного механізму багатосторонньої координації (Постанова № 1471, листопад 2025 р.), та, в свою чергу, отримала розвиток у вигляді технічного порядку обміну в його межах (наказ № 351, травень 2026 р.), саме цей ланцюг підтверджує, що держава визнала проблему саме в тому вигляді, в якому вона сформульована в цьому дослідженні як брак не формалізованих протоколів взагалі, а саме багатостороннього кризового механізму, однак від моменту найгострішого прояву проблеми до її інституційного вирішення минув майже рік.
Одним із чинників, що системно посилює нечіткість розмежування компетенцій між СБУ, Держспецзв’язку та власниками інфраструктури, є бар’єри інформаційного обміну, пов’язані з режимом секретності та відомчою фрагментацією грифів обмеження доступу. Поряд із державною таємницею, щодо якої спеціально уповноваженим органом виступає СБУ, а координацію й контроль здійснює РНБО, кожне відомство самостійно затверджує власний перелік відомостей із грифом «для службового користування» [33].
Водночас та сама логіка грифування, яка ускладнює горизонтальний обмін між відомствами, є інструментом обмеження вертикальної підзвітності: судова практика воєнного часу демонструє тенденцію до розширеного тлумачення підстав обмеження доступу до публічної інформації органами влади. Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює презумпцію відкритості публічної інформації, а обов’язок доведення правомірності обмеження доступу покладається саме на розпорядника інформації, який має застосувати так званий «трискладовий тест».
Оксана Ващук-Огданська здійснила аналіз п’ятдесяти рішень адміністративних судів, ухвалених після повномасштабного вторгнення, показав, що лише в одній справі розпорядник взагалі спробував застосувати цей тест, тоді як у більшості випадків інформацію фактично не надавали під різними, у тому числі не передбаченими законом, приводами [34]. Це поєднання відомчо-фрагментованих грифів, тривалої відсутності єдиного протоколу обміну в реальному часі та практики розширеного тлумачення підстав засекречування створює ситуацію, за якої навіть за наявності політичної волі до координації технічний і правовий механізм швидкого стандартизованого обміну даними про інцидент довго залишався інституційно вразливим і залежним від персональних домовленостей керівників у момент кризи [27; 32; 34].
Інституційна вразливість, зумовлена бар’єрами обміну інформацією, посилюється також відсутністю єдиної цифрової платформи ситуаційної обізнаності для сектору безпеки в цілому. Національна система ситуаційної обізнаності «Дельта», розробка якої розпочалася 2015 р. спільнотою «Аеророзвідка» і була офіційно впроваджена в Силах оборони рішенням уряду в лютому 2023 р., інтегрує дані аеророзвідки, супутників, безпілотників, стаціонарних камер і радарів у режимі реального часу та відповідає стандартам НАТО [36]. Однак ця система за своєю природою є військовою тактично-оперативною платформою поля бою, а не міжвідомчою платформою ситуаційної обізнаності всього сектору безпеки й оборони, тобто вона не інтегрує, наприклад, дані СБУ про контррозвідувальну обстановку чи Держспецзв’язку про стан кіберінфраструктури в єдиному вікні для крос-відомчого кризового штабу [35]. Показово, що навіть у межах власне військової сфери, попри існування «Дельти», паралельно продовжують використовуватися й розвиватися десятки інших, несумісних між собою систем волонтерського походження («Кропива», GisArta, «Броня», MilChat, «Укроп», «Шквал», СУВА, ArtOS та інші), і між цими системами здебільшого немає єдиного стандарту передачі даних.
Розробники «Кропиви» та GisArta намагалися формалізувати відносини з державою ще з 2015–2018 років, проте на озброєння системи офіційно так і не взяті, а фінансування їх розвитку значною мірою залишається волонтерським [37]. Якщо навіть у оборонному секторі, де існує формально «єдина» платформа «Дельта», фактична практика – це співіснування конкуруючих несумісних систем без єдиного стандарту обміну даними, то для ширшого сектору безпеки (кіберзахист, контррозвідка, критична інфраструктура) ситуація структурно гірша [35; 37].
Стратегія кібербезпеки 2016 р. лише ставила на майбутнє завдання створення єдиної платформи захищених електронних комунікацій органів державної влади та єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів сектору безпеки і оборони, проте кризові кейси 2023–2024 років не дають підстав вважати, що станом на момент цих інцидентів подібна єдина міжвідомча платформа вже функціонувала [28]. Отже, відсутність єдиної цифрової платформи ситуаційної обізнаності є не лише формальною прогалиною цифровізації, а системним чинником, що посилює вже описану нечіткість розмежування компетенцій, оскільки за відсутності спільного «одного вікна» даних кожен суб’єкт під час кризи неминуче спирається на власні джерела інформації [27; 37].
Ці інституційні та технічні прогалини доповнюються ширшою, і структурно первиннішою проблемою: відсутністю дієвого демократичного цивільного контролю за органами сектору безпеки, здатного бодай частково компенсувати описані вади оперативної координації.
Закон України «Про національну безпеку України» визначає, що Верховна Рада здійснює парламентський контроль через законодавче регулювання діяльності органів сектору безпеки й оборони, затвердження бюджетних асигнувань, створення профільних комітетів та можливість утворення тимчасових спеціальних і слідчих комісій.
За оцінкою НІСД, це переважно бюджетно-законодавча модель контролю постфактум, а не модель з правом поточного оперативного доступу до інформації спецслужб, аналогічним статутним повноваженням західних профільних комітетів. Історичний огляд свідчить, що після конституційних змін 2004 р. взаємодія профільного парламентського комітету зі спецслужбами була відносно активною, представники комітету брали участь у роботі керівних органів СБУ, СЗР, ГУР МО, проводилися виїзні засідання безпосередньо в спецслужбах, – проте після законодавчих змін 2013 р. й особливо за часів президентства В. Януковича, коли редакція закону про СБУ передбачала лише щорічний звіт Голови СБУ перед парламентом, обсяг цих повноважень суттєво звузився.
Протягом 2010–2012 років представник профільного комітету лише один раз узяв участь у засіданні керівного органу спецслужби, а інститут представників спецслужб для постійного робочого контакту з Верховною Радою фактично не функціонував. Попри неодноразові спроби після Революції гідності (законопроєкти 2015, 2019 років) створити окремий орган парламентського контролю за спецслужбами з чіткими статутними повноваженнями, жоден із цих законопроєктів не був ухвалений у повному обсязі, а профільний Комітет з питань нацбезпеки, оборони та розвідки й далі здійснює контроль у межах загальної, а не спеціалізованої статутної процедури.
Аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив звертають увагу, що СБУ й нині поєднує функцію контррозвідки з широкою підслідністю досудового розслідування, що може створювати ризики конфлікту компетенцій. Європейська комісія вважає доцільним поступово передати функцію досудового розслідування спеціалізованим органам правопорядку, а СБУ – зосередитися на завданнях національної безпеки, водночас посиливши нагляд за протидією корупції. Реформа СБУ є одним з євроінтеграційних орієнтирів: Дорожня карта з питань верховенства права передбачає ухвалення нового Закону «Про СБУ», створення профільного Комітету Верховної Ради на початок 2027 р. та запровадження посади незалежного омбудсмена для розгляду скарг на діяльність СБУ [38].
Водночас фахівці з доступу до публічної інформації відзначають тенденцію судової практики воєнного часу до дещо ширшого тлумачення підстав обмеження доступу до інформації, що звужує можливості громадськості перевіряти перебіг окремих інцидентів у секторі безпеки. Показово, що попри високий рівень довіри до СБУ (78% станом на вересень 2025 р.), законодавчі зміни 2025 р. стосувалися переважно структури й кадрових питань, а не механізмів підзвітності. Тож однією з прогалин, яку варто було б усунути, залишається відсутність статутного механізму поточного доступу парламентського комітету до оперативної інформації сектору безпеки – на тлі тенденції до розширення підстав засекречування в період підготовки нового законодавства та воєнного стану [34].
Показовим у цьому контексті є порівняння з зарубіжними моделями координації органів сектору безпеки, які пропонують альтернативні варіанти розв’язання виявлених проблем: як на рівні виконавчої координації, так і на рівні парламентського оверсайту.
До 2004 р. функції координації розвідувального співтовариства США виконував Директор Центральної розвідки (DCI), який одночасно очолював ЦРУ та був головним радником президента США з розвідки, так звана «потрійна» посада. Розслідування терактів 11 вересня 2001 р., проведене Національною комісією («Комісія 9/11»), дійшло висновку, що суттєвою причиною провалу розвідки стала роз’єднаність спільноти й бар’єри для законного обміну інформацією між відомствами, і рекомендувало скасувати «потрійну» посаду й створити окрему посаду координатора над усією розвідувальною спільнотою. На виконання цієї рекомендації Конгрес ухвалив Закон про реформу розвідки та запобігання тероризму (IRTPA), підписаний президентом 17 грудня 2004 р., яким засновано посаду Директора національної розвідки (DNI) та Офіс директора національної розвідки (ODNI). DNI очолює всі 18 елементів розвідувального співтовариства США, відповідає за розподіл і використання коштів Національної розвідувальної програми (NIP), а на 2026 фінансовий рік загальний обсяг фінансування NIP і Військової розвідувальної програми (MIP) було заплановано на рівні 115,5 млрд доларів. Директор ЦРУ після реформи підпорядкований не президенту напряму, а звітує DNI, що структурно відокремлює керівництво окремою розвідувальною агенцією від функції координації всієї спільноти. Окремою статутною функцією DNI визначено розроблення єдиної архітектури обміну інформацією в межах розвідувальної спільноти – тобто саме того інструменту, відсутність якого протягом тривалого часу фіксувалася в українській Стратегії кібербезпеки [27; 39].
Британська модель координації побудована на принципово інших засадах. Joint Intelligence Committee засновано 1936 р. як підкомітет Комітету імперської оборони, а з 1957 р. він перебуває у складі Кабінету Міністрів Великої Британії. Комітет установлює пріоритети та вимоги для розвідувальних і безпекових служб (SIS/MI6, Security Service/MI5, GCHQ, Defence Intelligence), формує професійні стандарти аналітичної роботи в уряді та готує узгоджені міжвідомчі розвідувальні оцінки для прем’єр-міністра й Кабінету, які потім передаються до Ради національної безпеки.
На відміну від DNI, JIC не має самостійних розпорядчих бюджетних повноважень над відомствами – його влада є переважно координаційно-дорадчою в межах виконавчої вертикалі, підпорядкованої Кабінету Міністрів. Оверсайт роботи JIC і розвідувальних служб натомість здійснює статутний Комітет із розвідки та безпеки Парламенту (Intelligence and Security Committee), що діє на підставі окремого закону 2013 р. і має законодавчо гарантоване право доступу до матеріалів спецслужб.
Зіставлення цих двох моделей із чинною конституційно-правовою конструкцією РНБО дозволяє окреслити межі можливої імплементації зарубіжного досвіду в українську практику. Українська РНБО за Конституцією й Законом «Про Раду національної безпеки і оборони України» вже формально виконує функцію, аналогічну задуму DNI/JIC: вона координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері нацбезпеки й оборони в мирний час, а в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій – координує діяльність цих органів і розглядає пропозиції щодо застосування спеціальних обмежувальних заходів.
Рішенням РНБО 2016 р. уже було створено Національний координаційний центр кібербезпеки як її робочий орган – за задумом, функціональний аналог вузькогалузевого координатора на кшталт DNI, але обмежений лише кіберсферою. Президентоцентрична конструкція РНБО, у якій Секретар РНБО призначається Президентом і йому підпорядкований, структурно ближча до американської моделі, ніж до британської моделі Кабінету Міністрів з окремим статутним парламентським комітетом-противагою. Водночас, на відміну від DNI, який законодавчо наділений розпорядчими повноваженнями щодо бюджету розвідувальної програми, РНБО за Конституцією є координаційним, а не розпорядчим органом при Президентові без самостійного бюджетного важеля щодо профільних відомств.
Практична слабкість наявного координаційного органу підтверджується тим, що Національний координаційний центр кібербезпеки формально існує з 2016 р., але кризові епізоди 2023–2024 років усе одно демонстрували ситуативну, а не інституціоналізовану координацію між СБУ, Держспецзв’язку та власниками інфраструктури, аж до інституційного оформлення багатостороннього механізму Постановою № 1471 у листопаді 2025 р. [30], що свідчить про недостатність суто дорадчих повноважень (без розпорядчих кадрових, бюджетних чи протокольних важелів) для оперативного усунення проблеми нечіткого розмежування компетенцій [27; 28].
Крім того, британська модель поєднує сильний виконавчий координаційний орган (JIC) з окремим статутним парламентським комітетом з юридично гарантованим доступом до матеріалів, тоді як профільний комітет Верховної Ради України наразі не має аналогічного статутного, незалежного від поточної законодавчої кон’юнктури механізму доступу до інформації спецслужб. Це означає, що будь-яке посилення координаційних чи розпорядчих повноважень РНБО чи Секретаря РНБО за американським зразком без одночасного запровадження британського типу статутного парламентського оверсайту ризикує посилити вже наявний дисбаланс між координаційними спроможностями виконавчої влади та підзвітністю перед парламентом.
Заслуговує на згадку також досвід держав регіону зі схожим досвідом протистояння загрозам з боку Росії, який пропонує додаткові приклади організації координації у сфері безпеки й оборони.
Державна рада оборони Литовської Республіки [40] обговорює та координує найважливіші питання забезпечення державної безпеки та оборони держави; до її складу входять президент республіки як головнокомандувач Державними збройними силами, прем’єр-міністр, спікер Сейму, міністр національної оборони та командувач Збройними силами, а очолює Раду безпосередньо президент.
Практика скликання цього органу підтверджує його функціональне призначення як інструменту оперативної координації профільних відомств у кризових ситуаціях, зокрема, до складу засідань долучаються голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони, керівники зовнішньополітичного й внутрішньополітичного відомств, командування Державної прикордонної служби, а також представники органів місцевого самоврядування, коли питання, що розглядається, має міжвідомчий чи територіальний вимір (наприклад, управління міграційною кризою на кордоні з Білоруссю).
Рада національної оборони Естонії [41] є дорадчим органом при Президентові Республіки з питань, важливих з точки зору національної оборони; до її складу входять голова парламенту (Рійгікогу), прем’єр-міністр, командувач Армією оборони, міністр оборони, міністр внутрішніх справ і міністр закордонних справ, а також інші посадові особи, коло яких визначається законом про державну оборону. При цьому варто зауважити, що естонська модель поєднує дорадчу функцію президентської ради з розгалуженою виконавською структурою Міністерства оборони, яке координує діяльність підпорядкованих йому органів – Сил оборони, Кайтселійту, Служби зовнішньої розвідки, Агентства оборонних ресурсів та Центру оборонних інвестицій – через розподіл повноважень між трьома заступниками міністра (з питань оборонної політики, оборонного планування та адміністративних питань), що забезпечує наскрізну координацію між стратегічним (президентським) і виконавчим (міністерським) рівнями.
Бюро національної безпеки Польщі [42] є постійним інституційним апаратом при Президентові, що виконує функції секретаріату Ради національної безпеки та забезпечує аналітичний і організаційний супровід політики у сфері безпеки; на відміну від Литви та Естонії, де відповідні ради є періодично скликаними колегіальними органами, польська модель передбачає існування окремої постійно діючої установи (штатна чисельність – 72 особи, річний бюджет близько 18,48 млн злотих), яка не ухвалює рішень колегіально, а готує аналітичне підґрунтя для Ради національної безпеки як дорадчого органу Президента.
Таким чином, Литва та Естонія демонструють, як на найвищому рівні взаємодіють Президент, парламент, уряд і військове керівництво під час формування та реалізації безпекової політики, тоді як Польща ілюструє можливість інституційного розмежування дорадчої (колегіальної) та аналітично-апаратної (постійно діючої) складових президентської координації у сфері безпеки й оборони. Виявлені структурні, процедурні та контрольні прогалини дають підстави сформулювати наступні напрями вдосконалення нормативного регулювання взаємодії органів сектору безпеки і оборони України.
Ширше, ніж лише в частині розвідки, варто подивитися і на модель Постанови КМУ від 13.11.2025 № 1471 [30], постійно діючу Об’єднану групу реагування на кіберінциденти, яка об’єднує суб’єктів національної системи реагування разом із правоохоронними, контррозвідувальними й розвідувальними органами, деталізовану наказом Держспецзв’язку від 14.05.2026 № 351 [31]. Вона може стати зразком не лише для кіберсфери, а й для інших багатосторонніх криз СБО, які не охоплені чинними двосторонніми порядками. Корисним орієнтиром тут також є Регламент обміну інформацією між суб’єктами національної системи захисту критичної інфраструктури (Постанова КМУ № 1174 від 14.10.2022 [26]) – він уже поєднує суб’єктів без прямого підпорядкування в єдину модель обміну.
Що стосується контролю за всім цим ззовні, британський статутний Комітет з розвідки та безпеки Парламенту (Intelligence and Security Committee), що діє на підставі окремого закону 2013 р. і має законодавчо гарантований доступ до матеріалів спецслужб – приклад для профільного Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.
Варто закріпити за ним такі самі статутні повноваження щодо поточного доступу до оперативної інформації органів сектору безпеки – юридично гарантовані, а не залежні від поточної законодавчої кон’юнктури. Це узгоджується і з Дорожньою картою з питань верховенства права, яка передбачає ухвалення нового Закону «Про СБУ», створення окремого захищеного від політичного впливу Комітету Верховної Ради та запровадження посади незалежного омбудсмена для скарг на діяльність СБУ.
Таким чином, проведений аналіз дав змогу встановити, що сектор безпеки і оборони України, попри формально закріплену Законом «Про національну безпеку України» структуру, характеризується інституційною фрагментацією, дублюванням функцій і відсутністю уніфікованих механізмів взаємодії між його суб’єктами.
На технологічному й процедурному рівні ключовий висновок кризових епізодів 2023–2024 років (атак на «Київстар» та державні реєстри) полягає не у відсутності механізмів як таких, а в тому, що інституціоналізація багатостороннього кризового реагування відбулася із запізненням майже на рік після найгострішого прояву проблеми. Тому модель, реалізовану Постановою Кабінету Міністрів №1471 та наказом Держспецзв’язку №351, варто перетворити на типовий, наперед готовий шаблон, який можна оперативно розгортати в будь-якій кризовій сфері сектору, а не покладатися на ситуативні наради й особисті домовленості керівників відомств. Цю інституційну зміну має доповнити технологічна: створення єдиної міжвідомчої цифрової платформи ситуаційної обізнаності, яка інтегрує не лише військово-тактичні дані (як нинішня система «Дельта»), а й потоки інформації від розвідки, контррозвідки та операторів критичної інфраструктури, за умови уніфікації відомчих грифів «для службового користування», що нині є головною технічною перешкодою наскрізного обміну.
На рівні демократичного контролю необхідно перейти від чинної бюджетно-законодавчої моделі, яка діє переважно постфактум, до статутного, юридично гарантованого механізму поточного доступу профільного комітету Верховної Ради до оперативної інформації спецслужб за прикладом британського Об’єднаного розвідувального комітету та профільного парламентського комітету з розвідки і безпеки. Важливо, що йдеться не про механічне запозичення західної моделі, а про її адаптацію до президентоцентричної конституційно-правової конструкції РНБО: посилення парламентського важеля має не послаблювати оперативність ухвалення рішень у воєнний час, а забезпечувати необхідний баланс між ефективністю виконавчої вертикалі та демократичною підзвітністю сектору безпеки і оборони.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Про Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки : Указ Президента України від 11.05.2023 № 273/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273/2023#Text.
- Гусарова М. А. Реформування сектору безпеки і оборони України за стандартами ЄС : кваліфікаційна робота магістра : 256 Національна безпека (за окремими сферами забезпечення і видами діяльності) / наук. кер. О. Р. Балацька ; Нац. ун-т «Острозька академія». Острог, 2024. 83 с.
- Пономарьов С. П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2018. 34 с. URL: https://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/18753.
- Гринь О. О. Адміністративно-правові засади функціонування сектору безпеки та оборони України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Тернопіль, 2024. 219 с. URL: https://api.dspace.wunu.edu.ua/api/core/bitstreams/4fbf3d67-89b3-4888-9efd-1fde3412b6f7/content.
- Ромашко О., Власов О. Взаємопов’язаність функціонування сектору безпеки й оборони України із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина // Юридичний вісник. 2021. № 5. С. 78–83. URL: https://elar-kingu.kyiv.ua/handle/123456789/140 .
- Павлюк А. Ю. Конституційні засади розвідувальної діяльності в Україні // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2025. Т. 1, № 88. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.88.1.25.
- Старенький О. С. Здійснення Президентом України керівництва у сферах національної безпеки і оборони: конституційно-правовий вимір // Право і суспільство. 2026. № 1. DOI: https://doi.org/10.32842/2078-3736/2026.1.1.9 .
- Медвідь Л. П., Симчукевич Ю. В. Правові аспекти застосування сил оборони під час воєнного стану // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2024. Вип. 82, ч. 2. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.82.2.34.
- Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 05.03.1998 № 183/98-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/183/98-вр#Text.
- Буга Г. С., Буга В. В. Повноваження Служби безпеки України у сфері забезпечення державної безпеки: адміністративно-правовий аналіз // Український політико-правовий дискурс. 2026. № 21. DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.19333167 .
- Суслін С. Актуальні питання нормативно-правового забезпечення посилення спроможностей Служби безпеки України в сучасних умовах // Сектор безпеки і оборони України на захисті національних інтересів: актуальні проблеми та завдання в умовах воєнного стану : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 21 листоп. 2024 р. Хмельницький : Нац. акад. Держприкордонслужби України, 2024. С. 1023–1025. URL: https://dspace.nadpsu.edu.ua/bitstream/123456789/4802/1/%D0%9D%D0%90%D0%94%D0%9F%D0%A1%D0%A3_21.11.2024.pdf.
- Кропива та DELTA: технології, що змінюють підхід до війни // Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. URL: https://nangu.edu.ua/news/kropiva-ta-delta-tehnologii-tsho-zminyuyut-pidhid-do-vijni.
- Як війна після 2022 року змінила артилерію та її майбутнє // Texty.org.ua. URL: https://texty.org.ua/articles/117504/artyleriya-pislya-2022-ho-shcho-pokazala-vijna/.
- Перелік відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» в системі органів дипломатичної служби України. URL: https://mfa.gov.ua/pro-ministerstvo/gromadskosti/publichna-informaciya/perelik-vidomostej-yaki-mistyat-sluzhbovu-informaciyu-i-yakim-nadayetsya-grif-obmezhenya-dostupu-dlya-sluzhbovogo-koristuvannya-v-sistemi-organiv-diplomatichnoyi-sluzhbi-ukrayini .
- Дельта (система ситуаційної обізнаності) // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дельта._
- Національне антикорупційне бюро України // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Національне_антикорупційне_бюро_України.
- Про систему DELTA // АрміяInform. URL: https://armyinform.com.ua/?s=DELTA.
- Цокур В. Ідея створити Службу військової розвідки і контррозвідки – новий Моссад чи підміна реформи СБУ? // Censor.NET. URL: https://censor.net/ua/blogs/3342315.
- Корнієць П. Ю. Інституційна спроможність сектору безпеки та оборони України у період дії правового режиму воєнного стану: оцінка ефективності та напрями реформування // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2026. Т. 3, № 93. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2026.93.3.20 .
- Швайка Д. М. Адміністративно-правовий статус та організаційні засади сектору безпеки і оборони України // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2025. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.89.3.21.
- Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України : Наказ Служби безпеки України від 13.10.2022 № 360/657. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1327-22#Text.
- Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України: Наказ Служби зовніш. розвідки України від 08.08.2022 № 1334-ВС/479. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0921-22#Text.
- Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Управління державної охорони України, Міністерства внутрішніх справ України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України: Наказ Упр. держ. охорони України від 25.07.2022 № 405/455. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0864-22#Text.
- Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України : Наказ Міністерства оборони України від 25.05.2022 № 6/315. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0581-22#Text.
- Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України: Наказ Міністерства оборони України від 18.05.2023 № 290/411. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1052-23#Text.
- Про затвердження Регламенту обміну інформацією між суб’єктами національної системи захисту критичної інфраструктури: Постанова Каб. Міністрів України від 14.10.2022 № 1174. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1174-2022-п#Text.
- Joint Intelligence Committee // GOV.UK. URL: https://www.gov.uk/government/groups/joint-intelligence-committee.
- Кібератака на державні реєстри України (2024) // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кібератака_на_державні_реєстри_України_(2024).
- Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text.
- Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів національної системи реагування на кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози із суб’єктами забезпечення кібербезпеки, правоохоронними, контррозвідувальними, розвідувальними органами та суб’єктами оперативно-розшукової діяльності: Постанова Каб. Міністрів України від 13.11.2025 № 1471. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1471-2025-п#Text.
- Про затвердження Порядку обміну інформацією про кіберінциденти, кібератаки, кіберзагрози та Критеріїв визначення значного кіберінциденту: Наказ Адмін. Держ. служби спец. зв’язку та зах. інформації України від 14.05.2026 № 351. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0899-26#Text.
- Кібератака на «Київстар» (2023) // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кібератака_на_«Київстар»_(2023).
- Служба безпеки України між війною і правопорядком: чи на часі реформа? // Лабораторія законодавчих ініціатив. URL: https://parlament.org.ua/analytics/reform-of-the-security-service-of-ukraine/ .
- Обмеження доступу до публічної інформації під час війни // Центр демократії та верховенства права. URL: https://cedem.org.ua/analytics/dostupu-sudova-praktyka/.
- Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію кібербезпеки України» : Указ Президента України від 26.08.2021 № 447/2021. Стратегія кібербезпеки України «Безпечний кіберпростір – запорука успішного розвитку країни». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#Text.
- Стратегія кібербезпеки України, затв. Указом Президента України № 96/2016 від 15.03.2016. URL: http://rnbo.gov.ua/ua/Ukazy/417.html .
- Про затвердження Положення про Державну міграційну службу України : постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 : станом на 8 трав. 2025 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/360-2014-%D0%BF.
- Державне бюро розслідувань – Про Бюро // Офіційний сайт ДБР. URL: https://dbr.gov.ua/khto-mi-i-yak-mi-pracyuemo.
- Тенденції у розвитку ОПК України та здійснення оборонних закупівель в умовах відбиття збройної агресії РФ // Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ. 2024. DOI: https://doi.org/10.33099/2304-2745/2024-2-81/34-40.
- Президент Литви скликає Державну раду оборони з питання безпеки державних кордонів // АрміяInform. URL:https://armyinform.com.ua/2021/07/09/prezydent-lytvy-sklykaye-derzhavnu-radu-oborony-z-pytannya-bezpeky-derzhavnyh-kordoniv/.
- Міністерство оборони Естонії // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%97.
- Бюро національної безпеки Польщі // Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%8E%D1%80%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B8_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96.
REFERENCES
- On the Comprehensive Strategic Plan for the Reform of Law Enforcement Bodies as Part of the Security and Defense Sector of Ukraine for 2023–2027: Decree of the President of Ukraine dated May 11, 2023 No. 273/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/273/2023#Text.
- Husarova, M. A. (2024). Reforming the Security and Defense Sector of Ukraine According to EU Standards (Master’s qualification thesis, Specialty 256 National Security). Scientific supervisor O. R. Balatska; National University of Ostroh Academy, Ostroh, 83 p.
- Ponomarov, S. P. (2018). Administrative and Legal Support for the Activities of the Security and Defense Sector of Ukraine (Abstract of Doctor of Legal Sciences dissertation, Specialty 12.00.07). Dnipro, 34 p. URL: https://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/18753.
- Hryn, O. O. (2024). Administrative and Legal Principles of the Functioning of the Security and Defense Sector of Ukraine (Candidate of Legal Sciences dissertation, Specialty 12.00.07). Ternopil, 219 p. URL: https://api.dspace.wunu.edu.ua/api/core/bitstreams/4fbf3d67-89b3-4888-9efd-1fde3412b6f7/content.
- Romashko, O., & Vlasov, O. (2021). Interconnectedness of the Functioning of the Security and Defense Sector of Ukraine with Ensuring Human and Citizen Rights and Freedoms. Legal Bulletin, (5), pp. 78–83. URL: https://elar-kingu.kyiv.ua/handle/123456789/140.
- Pavliuk, A. Yu. (2025). Constitutional Principles of Intelligence Activities in Ukraine. Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law, Vol. 1, No. 88. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.88.1.25.
- Starenkyi, O. S. (2026). Exercise of Leadership in the Spheres of National Security and Defense by the President of Ukraine: Constitutional and Legal Dimension. Law and Society, (1). DOI: https://doi.org/10.32842/2078-3736/2026.1.1.9.
- Medvid, L. P., & Symchukevych, Yu. V. (2024). Legal Aspects of the Application of Defense Forces During Martial Law. Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law, Iss. 82, Part 2. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.82.2.34.
- On the National Security and Defense Council of Ukraine: Law of Ukraine dated March 5, 1998 No. 183/98-VR. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/183/98-вр#Text.
- Buha, H. S., & Buha, V. V. (2026). Powers of the Security Service of Ukraine in the Sphere of Ensuring State Security: Administrative and Legal Analysis. Ukrainian Political and Legal Discourse, (21). DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.19333167.
- Suslin, S. (2024). Current Issues of Regulatory and Legal Support for Enhancing the Capabilities of the Security Service of Ukraine in Modern Conditions. In Security and Defense Sector of Ukraine Protecting National Interests: Current Problems and Tasks Under Martial Law: Proceedings of the III International Scientific and Practical Conference (November 21, 2024). Khmelnytskyi: National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine, pp. 1023–1025. URL: https://dspace.nadpsu.edu.ua/bitstream/123456789/4802/1/%D0%9D%D0%90%D0%94%D0%9F%D0%A1%D0%A3_21.11.2024.pdf.
- Kropyva and DELTA: Technologies Changing the Approach to War. Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy. URL: https://nangu.edu.ua/news/kropiva-ta-delta-tehnologii-tsho-zminyuyut-pidhid-do-vijni.
- How the War After 2022 Changed Artillery and Its Future. org.ua. URL: https://texty.org.ua/articles/117504/artyleriya-pislya-2022-ho-shcho-pokazala-vijna/.
- List of Information Containing Official Data Assigned the Restricted Access Marking “For Official Use” in the System of Diplomatic Service Bodies of Ukraine. URL: https://mfa.gov.ua/pro-ministerstvo/gromadskosti/publichna-informaciya/perelik-vidomostej-yaki-mistyat-sluzhbovu-informaciyu-i-yakim-nadayetsya-grif-obmezhenya-dostupu-dlya-sluzhbovogo-koristuvannya-v-sistemi-organiv-diplomatichnoyi-sluzhbi-ukrayini.
- Delta (Situational Awareness System). Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дельта._
- National Anti-Corruption Bureau of Ukraine. Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Національне_антикорупційне_бюро_України.
- About the DELTA System. ArmyInform. URL: https://armyinform.com.ua/?s=DELTA.
- Tsokur, V. The Idea of Creating a Military Intelligence and Counterintelligence Service – a New Mossad or a Replacement for the SBU Reform? NET. URL: https://censor.net/ua/blogs/3342315.
- Korniiets, P. Yu. (2026). Institutional Capacity of the Security and Defense Sector of Ukraine During the Legal Regime of Martial Law: Efficiency Assessment and Reform Directions. Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law, Vol. 3, No. 93. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2026.93.3.20.
- Shvaika, D. M. (2025). Administrative and Legal Status and Organizational Principles of the Security and Defense Sector of Ukraine. Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.89.3.21.
- On Approval of the Procedure for Electronic Information Interaction of the Security Service of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, and Central Executive Bodies Whose Activities Are Directed and Coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine Through the Minister of Internal Affairs of Ukraine: Order of the Security Service of Ukraine dated October 13, 2022 No. 360/657. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1327-22#Text.
- On Approval of the Procedure for Electronic Information Interaction of the Foreign Intelligence Service of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, and Central Executive Bodies Whose Activities Are Directed and Coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine Through the Minister of Internal Affairs of Ukraine: Order of the Foreign Intelligence Service of Ukraine dated August 8, 2022 No. 1334-VS/479. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0921-22#Text.
- On Approval of the Procedure for Electronic Information Interaction of the State Protection Department of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, and Central Executive Bodies Whose Activities Are Directed and Coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine Through the Minister of Internal Affairs of Ukraine: Order of the State Protection Department of Ukraine dated July 25, 2022 No. 405/455. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0864-22#Text.
- On Approval of the Procedure for Electronic Information Interaction of the Main Directorate of Intelligence of the Ministry of Defense of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, and Central Executive Bodies Whose Activities Are Directed and Coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine Through the Minister of Internal Affairs of Ukraine: Order of the Ministry of Defense of Ukraine dated May 25, 2022 No. 6/315. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0581-22#Text.
- On Approval of the Procedure for Electronic Information Interaction of the Ministry of Defense of Ukraine, the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, and Central Executive Bodies Whose Activities Are Directed and Coordinated by the Cabinet of Ministers of Ukraine Through the Minister of Internal Affairs of Ukraine: Order of the Ministry of Defense of Ukraine dated May 18, 2023 No. 290/411. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1052-23#Text.
- On Approval of the Regulations on Information Exchange Between Subjects of the National Critical Infrastructure Protection System: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated October 14, 2022 No. 1174. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1174-2022-п#Text.
- Joint Intelligence Committee. UK. URL: https://www.gov.uk/government/groups/joint-intelligence-committee.
- Cyberattack on State Registers of Ukraine (2024). Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кібератака_на_державні_реєстри_України_(2024.
- On National Security of Ukraine: Law of Ukraine dated June 21, 2018 No. 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text.
- On Approval of the Procedure for Interaction of Subjects of the National Response System to Cyber Incidents, Cyberattacks, and Cyber Threats with Cybersecurity Entities, Law Enforcement, Counterintelligence, Intelligence Agencies, and Operational-Search Entities: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated November 13, 2025 No. 1471. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1471-2025-п#Text.
- On Approval of the Procedure for Information Exchange on Cyber Incidents, Cyberattacks, Cyber Threats, and Criteria for Determining a Significant Cyber Incident: Order of the Administration of the State Service of Special Communications and Information Protection of Ukraine dated May 14, 2026 No. 351. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0899-26#Text.
- Cyberattack on Kyivstar (2023). Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кібератака_на«Київстар»(2023).
- Security Service of Ukraine Between War and Law Enforcement: Is It Time for Reform? Laboratory for Legislative Initiatives. URL: https://parlament.org.ua/analytics/reform-of-the-security-service-of-ukraine/.
- Restriction of Access to Public Information During War. Center for Democracy and Rule of Law. URL: https://cedem.org.ua/analytics/dostupu-sudova-praktyka/.
- On the Decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of May 14, 2021 “On the Cybersecurity Strategy of Ukraine”: Decree of the President of Ukraine dated August 26, 2021 No. 447/2021. Cybersecurity Strategy of Ukraine “Secure Cyberspace – Key to Successful Development of the Country”. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#Text.
- Cybersecurity Strategy of Ukraine, approved by Decree of the President of Ukraine No. 96/2016 dated March 15, 2016. URL: http://rnbo.gov.ua/ua/Ukazy/417.html.
- On Approval of the Regulation on the State Migration Service of Ukraine: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated August 20, 2014 No. 360 (as of May 8, 2025). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/360-2014-%D0%BF.
- State Bureau of Investigation – About the Bureau. Official Website of the SBI. URL: https://dbr.gov.ua/khto-mi-i-yak-mi-pracyuemo.
- Trends in the Development of the Defense-Industrial Complex of Ukraine and Defense Procurement in the Context of Repelling Russian Armed Aggression. Collection of Scientific Papers of the Center for Military-Strategic Studies of the NDUU, 2024. DOI: https://doi.org/10.33099/2304-2745/2024-2-81/34-40.
- President of Lithuania Convenes State Defense Council on State Border Security. ArmyInform. URL: https://armyinform.com.ua/2021/07/09/prezydent-lytvy-sklykaye-derzhavnu-radu-oborony-z-pytannya-bezpeky-derzhavnyh-kordoniv/.
- Ministry of Defense of Estonia. Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%97.
- National Security Bureau of Poland. Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%8E%D1%80%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%B8_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96.
Saienko A. P., Shevchenko A. I. Interaction of Ukrainian security and defense sector agencies: legal framework and practical case studies.
The article is dedicated to the analysis of the legal framework and practical mechanisms of interagency coordination within the security and defense sector (SDS) of Ukraine. Based on an analysis of legislation, secondary regulations from 2022–2026, and high-profile crisis events (cyberattacks on Kyivstar and state registries of the Ministry of Justice), the paper substantiates the thesis that the problem of SDS coordination lies not in the absence of formalized interaction mechanisms as such, but in the lack of a multilateral crisis protocol capable of replacing ad hoc meetings during simultaneous, unpredictable incidents. It is shown that the existing network of bilateral interagency orders (SBU–MFA/MIA, Foreign Intelligence Service–MIA, Main Directorate of Intelligence of the MoD–MIA, etc.) adequately regulates routine information exchange but proves insufficient under crisis conditions.
The article analyzes the institutional framework of the multilateral coordination mechanism in the field of cybersecurity (Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine No. 1471 dated November 13, 2025; Order of the State Service for Special Communications and Information Protection No. 351 dated May 14, 2026), as well as structural gaps, including: duplication of functions among the Security Service of Ukraine (SBU), Main Directorate of Intelligence (GUR MO), and Foreign Intelligence Service (SZRU); the ambiguous status of the National Anti-Corruption Bureau (NABU) and the State Bureau of Investigation (SBI); fragmentation of security classification markings; and the lack of a unified situational awareness platform. Based on a comparative analysis of the models of the United States (DNI), the United Kingdom (JIC and statutory parliamentary oversight), as well as Lithuania, Estonia, and Poland, proposals are formulated to improve the coordination capacity of the National Security and Defense Council (NSDC) and to strengthen statutory guarantees of parliamentary oversight.
Keywords: security and defense sector, interagency coordination, crisis protocol, intelligence community, cybersecurity, civilian oversight, National Security and Defense Council, information sharing.